СУЇЦИДАЛЬНА ПОВЕДІНКА: ПСИХОЛОГІЧНІ, СОЦІАЛЬНІ ТА ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ ДЕТЕРМІНАНТИ І ЇХНЄ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ

Анотація

Вступ. Суїцидальна поведінка є серйозною проблемою громадського здоров’я, що формується у взаємодії психологічних, міжособистісних, соціальних, культурних та екзистенційних чинників. Пояснення, зведені лише до психіатричного діагнозу або однієї несприятливої події, не відображають переходу від страждання до суїцидальних думок і від думок до дії.

Мета. Узагальнити психологічні, психодинамічні, екзистенційні та соціологічні підходи до суїцидальної поведінки, визначити клінічно значущі захисні чинники та розглянути біоетичну напругу між профілактикою самогубств і суспільно легітимованими формами асистованого помирання.

Матеріали та методи. Проведено цільовий наративний пошук рецензованої літератури та контекстів цитування, оновлений у липні 2026 року. Пріоритет надавався систематичним оглядам, метааналізам, сучасним емпіричним дослідженням, офіційній статистиці та основоположним теоретичним працям. Дані синтезовано тематично без кількісного об’єднання результатів.

Результати. Психологічний біль, безнадійність, відчуття себе тягарем, порушене почуття належності, поразка та пастка є важливими, але неспецифічними корелятами суїцидальних думок. Перехід до суїцидальної дії залежить від додаткових вольових чинників. Нарцистична вразливість може підвищувати ризик за поєднання сорому, приниження, афективної дисрегуляції та розриву стосунків. Сенс життя, сімейна й соціальна підтримка, доступ до лікування, фізична активність та окремі форми релігійної або духовної залученості можуть мати захисне значення, однак їхній вплив залежить від контексту. Евтаназію, асистоване лікарем самогубство, паліативну седацію, припинення клінічно асистованого харчування і гідратації та добровільну відмову від їжі й пиття необхідно розрізняти за суб’єктом дії, наміром, здатністю ухвалювати рішення, клінічними показаннями та правовими гарантіями.

Висновки. Ефективна профілактика потребує поєднання клінічних, реляційних і популяційних заходів, які зменшують психологічний біль, відновлюють зв’язки та реалістичну надію і забезпечують доступність психіатричної, соціальної та паліативної допомоги. Політика наприкінці життя має зберігати поняттєву точність і прозоро оцінювати наслідки зміни критеріїв доступу.