ДОСЛІДЖЕННЯ СТАВЛЕННЯ ЛІКАРІВ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ–СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ ДО НАГЛЯДУ ЗА ПАЦІЄНТАМИ З ГЛАУКОМОЮ

Анотація

Вступ. Глаукома є найпоширенішою причиною незворотної втрати зору. За прогнозами, у 2040 році кількість людей з глаукомою зросте до 111 млн. Це стає важливою медико-соціальною проблемою. Важливо визначити місце та роль лікаря загальної практики - сімейної медицини (ЗП-СМ) у системі допомоги хворим з патологією зору з метою запобігання безповоротної сліпоти. Відповідальність сімейного лікаря має починатися із ранньої діагностики захворювання очей, своєчасного скерування пацієнта до офтальмолога, моніторингу стану пацієнта та контролю за виконанням призначень лікаря-офтальмолога. Актуальним завданням лікаря ЗП-СМ залишається профілактика глаукоми шляхом гігієнічного навчання населення та своєчасного виявлення серед пацієнтів груп ризику.

Мета. Проаналізувати мотиваційно-ціннісний компонент у лікарів загальної практики–сімейної медицини щодо профілактики розвитку глаукоми серед населення.

Матеріали та методи. Матеріалами дослідження стали дані анкетного опитування лікарів загальної практики–сімейної медицини. У роботі використано бібліографічний, медико-статистичний та аналітичний методи.

Результати. Соціологічне опитування лікарів ЗП-СМ довело наявність потреби у знаннях з організації та надання офтальмологічної допомоги для покращення офтальмологічного здоров'я населення (95 % опитаних); 85,3 % – у знаннях про фактори ризику виникнення та профілактики глаукоми та її ускладнень. Майже 89 % респондентів оцінили свої знання з організації офтальмологічної допомоги та профілактики офтальмологічних захворювань на 1–3 бали за 5-бальною шкалою. Вочевидь, лікарям ЗП-СМ забракло знань, отриманих під час навчання у вищому навчальному закладі та інтернатурі за спеціальністю «Загальна практика–сімейна медицина» стосовно організації офтальмологічної допомоги (відповідно лише 7,4 % та 10,3 % опитуваних оцінили їх на «4»). Майже 90 % лікарів мали серед своїх пацієнтів хворих на глаукому, але при цьому продемонстрували низьку обізнаність з приводу їх стану та результатів лікування. Також визначено недостатність уваги з боку лікарів ЗПСМ до профілактики глаукоми.

Висновки. Прогресуюче поширення глаукоми серед населення спонукає до широкого залучення лікарів загальної практики–сімейної медицини для надання офтальмологічних послуг населенню, зокрема груп ризику розвитку глаукоми. Актуальним залишається посилення уваги до викладання майбутнім сімейним лікарям питань діагностики, профілактики та лікування офтальмологічної патології, зокрема глаукоми.